смт. Верховина

Верховина (до 1962 р. -село Жаб'є, польською Zabie) - адміністративний центр Верховинського району. Стара назва Жаб'є. Згідно з народним переказом першим поселенцем у цих місцях був Яким Жабка, тому селище назвали Жаб'єм (згадується у 1424 р.). Перейменоване у 1962 році відповідно до свого місцерозташування: "верховиною" називають високогірну місцевість у Карпатах. Перша письмова згадка про нього датується 1424 роком.

У 1772 році в результаті першого поділу Польщі між Росією, Прусією та Австрією, землі теперішнього Верховинського району увійшли до Австрії.

Майнове розшарування, національне пригноблення, посилена експлуатація населення гірських сіл викликали масове незадоволення селян. Своєрідною формою боротьби та проявом стихійного протесту селянства проти існуючого ладу був опришківський рух. Багато жителів села Жаб'є діяли в загонах Олекси Довбуша, І. Пискливого, Пинті, Бойчука, Баюрака. Масовим явищем серед горян стали скликання віча - нової форми визвольного руху кінця ХІХ століття. В першій половині XIX ст. у Жабйому і сусідніх селах діяли опришки на чолі з М.Штолюком.

Під час Першої світової війни в околицях села Жаб'є та інших сіл точилися бої між австрійцями та росіянами. Багато гуцулів воювали у складі австрійської армії, особливо у легіоні Українських Січових Стрільців. У квітні 1920 року відбулося селянське повстання, яке було придушене польськими властями. З 1921 до 1939 року Верховина входила до складу Польщі. 17 вересня 1939 р. на підставі "пакту Молотова-Ріббентропа" радянські війська вступили на територію Галичини.

Фізико-географічне розташуванн

Селище назву свою повністю виправдовує, бо тільки низинна його частина розташована на висоті 620-640 метрів над рівнем моря, а більша його частина – в горах, значно вище. Найвисокогірніший присілок Верховини розташувався на високому перевалі на висоті 1250 метрів і є чи не найвищим гірським поселенням в Україні.

Верховинський – єдиний адміністративний район області, який повністю розташований на території карпатської гірської системи. Крім того, що це найвисокогірніший район області він ще і єдиний серед інших районів який межує з іншою державою. На південному заході на протязі 49 кілометрів проходить державний кордон України з Румунією. На заході район межує з Закарпаттям, на сході – з Буковиною , а на півночі – з Надвірнянським та Косівським районами Івано-Франківщини.

Сам районний центр – смт. Верховина за даними останнього перепису населення (2001р) є найменш малочисельним по кількості населення райцентром області (5900 чол.) як і весь Верховинський район (30 000 чол.) До того ж Верховина єдиний (крім Рожнятова та Богородчан) районний центр, який не одержав статусу міста. Протяжність району з півночі на південь – 62 км., з заходу на схід – 41 км., а площа в цілому складає 1263 кв. км.

с. Барвінків

Барвінків – село Верховинського району Івано-Франківської області. Рада - Хороцівська сільська рада. Засноване село в 1720р. Населення 291чоловік. Площа 3 км2. Поштовий індекс 78713. Телефонний код +380 03432. Водойма - Черемош

с. Бережниця

Бережниця – село Верховинського району Івано-Франківської області. Рада - Криворівнянська сільська рада. Засноване село в 1874р. Населення 309 чоловік. Площа 15 км2. Поштовий індекс 78710. Телефонний код +380 03432.

Гуцульщина

“Ось Жаб’є - столиця гуцульщини” писав І.Франко. Гуцули як етнографічна група, мають свою гуцульську говірку, виділяються красивим гуцульським одягом, своєрідною народною архітектурою, звичаями, традиціями, багатим розмаїтим фольклором, широким розвитком народних ремесел. Вони мають свою етнографічну територію, яка умовно була окреслена у кінці XIX-початку XX ст. на основі тривалих етнографічних та мовно-діалектичних досліджень. Відповідно було встановлено схематичні межі території, заселеної гуцулами. Так, на заході границя з бойками проходила по р.Лімниці, в Закарпатті - верхів’ями річок Берестянки, Турбату, Тересви, долині Малої Шопурки до її злиття з Тисою, а на півдні ця лінія проходить до державного кордону. На півночі та північному сході від Лімниці межа пересікає Бистрицю Солотвинську та Надвірнянську, через село Пасічну йде на Делятин, Яблунів, Косів, Вижницю, Берегомет, Красноїльськ до кордону з Румунією.

Гуцульщина за сучасним адміністративно-територіальним поділом займає південну частину Надвірнянського, Косівського районів та весь Верховинський район Івано-Франківської області, південну частину Вижницького району і Путильський район Чернівецької області та Рахівський район Закарпатської області. Її територія складає 6.5 тис. кв.км. Всю нинішню Гуцульщину можна поділити на Галицьку (2.9 тис.кв.км), Буковинську (2.2 тис.кв.км) та Закарпатську (1.4 тис.кв.км).

Найбільш заселеною є Галицька частина Гуцульщини і найменше - Закарпатська. Переважна більшість населення проживає у сільських поселеннях, а значно менша - у малих містах і містечках. Сільські оселі тут розпорошені, вони тут досягають найвищої верхньої межі постійного заселення (до 1400 м). На Гуцульщині досить багато сезонних сільських поселень, зокрема високогірні пастуші оселі на полонинах, а також перехідні форми між постійними та тимчасовими оселями.

Природні умови території зумовили основні напрямки господарської діяльності гуцулів. Основним їх заняттям завжди було скотарство, для якого тут були найсприятливіші умови. Дещо пізніше почався розвиток курортного господарства, з якого не могли скористатися гуцули. Додатковими заняттями гуцулів є домашні промисли - ткацтво, обробка металу і шкіри, різьба по дереву, художня вишивка та ін.

В новітній час гуцули в значній мірі зайняті в лісовому господарстві, лісорозробках, в деревообробній та інших галузях господарства. На Гуцульщині народилися ватажки опришківського руху в Карпатах та Прикарпатті - Іван Пискливий (с. Довгополе Руське), Олекса Довбуш (с.Печеніжин), керівник селянського повстання проти поміщиків Лук’ян Кобилиця. Тут народився письменник та громадський діяч, близький соратник Івана Франка - Михайло Павлик, його сестра, громадський діяч - Анна Павлик.

Верховинський район цікавий і тим, що він географічно є центральним районом Гуцульщини, до того ж, у ньому найкраще збережено матеріальну і духовну культуру гуцулів.

Ядро Гуцульщини складається з трьох складових: Верховинського району Івано-Франківської області, Путильського району Чернівецької області та Рахівського району Закарпатської області. Всі вони мають багато спільного в етнокультурній та історичній спадщині, але кожен із них має свої відмінності. Така неповторна єдність Гуцульщини в її багатоманітності, як у краплі води, відбиває єдність України в різноманітності і унікальності всіх її областей, всіх її регіонів.

Завдяки недоступності гір, протягом багатьох століть на територію, де проживають гуцули (етнічна група українських горян, що заселяє всю територію Верховинського району) не змогла вплинути цивілізація з її урбанізованим суспільством. Тут зберігається багато цікавих звичаїв, традицій, фольклорних обрядів, переказів народних казок і легенд які в інших регіонах України давно зникли і навіть в інших куточках Карпат не так добре збереглися, як тут в центрі Гуцульщини. Щоб пересвідчитись в цьому достатньо відвідати Верховину в дні Різдв’яних свят, на Великдень, на Першу пречисту (свято Успіня Пресвятої Марії Богородиці 28 серпня є храмовим святом для Верховинців) чи на Зелені свята (Свята трійця). Ближче познайомитись з минулим цього дивовижного краю Вам допоможе місцевий етнограф-краєзнавець, музикант-віртуоз, керівник народного ансамблю троїстих музик „Черемош”, Заслужений працівник культури України Роман Кумлик в своєму приватному музеї народного гуцульського побуту та музичних інструментів в Верховині. Сивою давниною завжди повіює і в музеї гуцульської архітектури „Гуцульська гражда” в сусідньому з Верховиною селі Криворівня. Це село, до речі, не менш відоме в Україні ніж Яремче, Ворохта, Косів та ін. і все завдяки видатному українському письменнику, видатному політичному і громадському діячу Івану Франку. Іван Якович за запрошенням не менш видатного фольклориста Гуцульщини Володимира Гнатюка вперше приїзжає в Криворівню ще в кінці позаминулого століття. Місця тамтешні йому настільки подобаються, що він обирає маловідоме ще тоді гірське село для свого постійного літнього відпочинку і приїдає сюди майже щоліта з сім’єю на протязі 12-ти років. Немов магнітом тягнуться в Криворівню видатні діячі літератури і мистецтва того часу: Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Гнат Хоткевич, Костянтин Станіславський, Василь Стефаник та багато багато інших. Так, саме тут написав Коцюбинський свою геніальну повість „Тіні Забутих предків”, а через півстоліття саме тут зняв свій відомий фільм з такою ж назвою не менш геніальний режисер Сергій Параджанов. Мало кому відомо, що саме тут, в трьох кілометрах від селища Верховина ще до початку Першої світової війни мав свою віллі Михайло Сергійович Грушевський, який згодом став першим Президентом України. І про все це детально можна ознайомитись в музеях Михайла Грушевського та Івана Франка. В самій Верховині створюється музей фільму „Тіні забутих предків”, який одержав більше двадцяти нагород на всесвітніх кінофестивалях і признаний шедевром світового кінематографу і одним з кращих художніх фільмів ХХ століття. А в селі Буркут, що теж на Верховинщині, протягом серпня місяця 1901 року відпочивала і лікувалася в „закладах купелевих” видатна українська поетеса Леся Українка. Про це нагадує меморіальна дошка на будинку Чивчинського лісництва.

Туризм

Всі без виключення природні умови сприяють розвитку туризму Верховинського краю. Можна перелічити цілий ряд факторів, завдяки яким Верховинщина вже давно утвердилась серед інших районів Українських Карпат як флагман вітчизняного туризму. Такими факторами є:
- віддаленість району від великих міст та промислових центрів регіону,
- відсутність в самому районі виробничих підприємств, які б забруднювали навколишнє середовище,
- межування району з малонаселеними і екологічно чистими гірськими територіями Румунії, Закарпаття, Буковини та Івано-Франківщини,
- різновидність незайманих діяльністю людини гірських ландшафтів, характерних для гір Центральної Європи,
- повністю гірський рельєф території зі спектром висот від 600-800 метрів до захмарних двохтисячних гірських вершин,
- наявність унікального гірського пасма, де зосереджені всі карпатські “двохтисячники” з польодовиковими формами рельєфу і ймення якому - Чорногора,
- близькість смт. Верховина (всього 40 км.) до вищої вершини Українських Карпат і всієї України – гори Говерла (2061м) – своєрідного символу молодої Української держави і ще менша (всього 24 км.) до третьої по висоті вершини – гори Піп Іван Чорногірський (2026м), яка відома в зв’язку з розташованими на її вершині руїнами старої польської метеорологічної обсерваторії,
- залісненість території (більше 60%) переважаючими хвойними вічнозеленими лісами, хвоя яких знищує шкідливі мікроби, що позитивно відображається на стані здоров’я туристів та відпочиваючих,
- наявність в Чорногірськім хребті двох високогірних поясів рослинності субальпійського та альпійського - які в Українських Карпатах характерні хіба що ще для Свидовецького хребта.
- наявність великої кількості джерел мінеральної води з унікальними лікувальними властивостями,
- неповторний світ флори, більшість представників якого мають ендемічне і реліктове походження і в Україні більш ніде не поширені,
- дивовижний світ фауни, характерний тільки для Карпат,
- сприятливий клімат з м’якими сніжними зимами, помірно-вологим не спекотним літом та теплою сухою осінню,
- багаточисельні бурхливі гірські потоки з прозорою, чистою та прохолодною водою і каскадами величних карпатських водоспадів,
- наявність в районі частини території Карпатського національного природного парку, як об’єкту туризму державного масштабу,
- річка Чорний Черемош, як один з кращих об’єктів для водного спортивного туризму в Україні,
- живописність нескладних гір Покутсько-Буковинських Карпат таких як Писаний Камінь (1221м), Синиці (1186м), Біла Кобила (1477м) та ін., вершини яких увінчані кам’яними брилами відшліфованого природою ямнецького пісковику,
- щедрі природні багатства гірських лісів і полонин: гриби, ягоди та лікарські рослини,
- овіяні легендами і страшними переказами високогірні озера Чорногори – Марічейка, Несамовите, Бребенескул, розташовані в глибоких льодовикових карах.

А якщо до всього цього додати ще те, що створено руками людей:
- зручне автотранспортне сполучення,
- наявність туристських закладів та мережі сільських садиб зеленого агротуризму( більше 50 хат),
- гірськолижні схили, обладнані канатно-буксировочними підйомниками з пунктами прокату гірських лиж, - та послуги кваліфікованих інструкторів-гірськолижників,
- затишні гірські поселення, розташовані в розлогих міжгірних котловинах,
- щирі і привітні мешканці цього краю – гуцули – які свято бережуть прадавні традиції, звичаї і культуру своїх предків,
- традиційні щорічні гуцульські фестивалі та інші фольклорно-етнографічні дійства,
- наявність цінних архітектурних та історичних пам’ятників (дерев’янних церков, житлових будівель, тощо),
- оригінальні гуцульські вироби народних умільців з дерева, металу шкіри, глини, вовни, бісеру…,
- наявність своєрідних “гуцульських Афін” – села Криворівні, відомого перебуванням тут визначних українських вчених і письменників: Михайла Грушевського, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки та багатьох інших,
своєрідна та смачна гуцульська кухня то стане зрозумілим, що не тільки минуле, але й майбутнє цього чудового краю за туризмом.

Особливий інтерес для любителів туристських подорожей представляє третя вершина Українських Карпат – гора Піп Іван Чорногірський( 2022м) з руїнами давньої польської метеорологічної обсерваторії на самій вершині. В одному з льодовикових карів на схилах гори розташувалося високогірне озеро з ласкавою назвою Марічейка.

Ще 100 років назад в сільських садибах краю з відпочинковими цілями перебувало немало відомих людей, завдяки яким ми зараз дізнаємось про початок туризму на Гуцульщині. Це були Іван Якович Франко, Михайло Сергійович Грушевський, Михайло Михайлович Коцюбинський, Лариса Петрівна Косач (Леся Українка), Гнат Мартинович Хоткевич, Яків Федорович Головацький та багато інших.

По розвитку інфраструктури зеленого туризму Верховинщина займає одне з передових місць не тільки на Івано-Франківщині, а й у Карпатах взагалі. Понад 60 сільських садиб району щороку гостинно приймають гостей з України, близького та далекого зарубіжжя. В них може одночасно відпочивати майже 300 туристів. Житло в більшості осель з усіма зручностями в будинку, кімнати обставлені меблями, килимовим покриттям, телевізорами та всіма іншими необхідними для повноцінного відпочинку побутовими приладами.

Крім насиченої туристсько-екскурсійної програми гостям пропонується і цікавий та змістовний культурний відпочинок. Це і гуцульські вечорниці і виступи троїстих гуцульських музик і інсценуація справжнього гуцульського весілля і концерти біля гуцульської ватри (багаття) і багато багато іншого. В захопленні туристи і від катання верхи на конях влітку та в запряженими кіньми санях взимку. Все це доповнює сформовані стереотипи про відпочинок в Українських Карпатах – пішохідні туристські походи по горах влітку та катання на гірських лижах по засніжених гірських схилах взимку.

Найпопулярнішими на теренах району є такі види туризму як пішохідний (подорожування по горах пішки), гірськолижний (приїзд для катання на гірських лижах), водний (сплав по гірських ріках на катамаранах і каяках) та авто- мототуризм (подорожування по Карпатах на автомобілях та мотоциклах). За останні десятиріччя дещо зменшилась в Карпатах кількість туристів-лижників, вірніше цей вид туризму трансформувався в гірсько-лижний і чисельність гвардії його прихильників збільшилась в декілька раз.

Гірськолижний туризм приурочений до гірськолижних схилів, які обладнані канатно-буксировочними витягами. Їх в районі два: схил гори Пушкар в смт. Верховина та схил гори Запідки в с. Ільці. Довжина першого сягає 320 метрів, ширина від 20 до 60 метрів. Він розташований між двома паралельними лісосмугами хвойного лісу. Середня крутизна схилу – 18 градусів. Лижебуксир типу ЛБ-300 естонського виробництва, належить ЛОК “Верховина”.

Схил на горі Запідки в с. Ільці дещо більших розмірів. Його довжина – майже 500 метрів, ширина - від 30 до 40 метрів, середня крутизна - 26 градусів. Лижебуксир вітчизняного виробництва, приватний. Обидва гірськолижні схили мають північну експозицію, що дає можливість утримуватися на них сніговому покриву з початку грудня до кінця березня. В районі налічується декілька пунктів прокату гірськолижного спорядження та десяток кваліфікованих гідів-гірськолижників.

Іншим популярним видом туризму в районі можна вважати водний. Він має місце тут завдяки складним порогам в основному Чорного та частково Білого Черемошів. Туристи водники облюбували береги цих річок ще на початку сімдесятих років. Їх привабили тут пороги і шивери Чорного Черемоша, які пізніше дістали від них власні назви: “Дземброня”, Білий кінь”, “Гуки”.

Найцікавіший водний маршрут проходить по руслу Чорного Черемоша від с.Зелене до с. Устеріки через Красник, Верховину, Криворівню, Ясенів і далі по Черемошу через Мариничі, Білоберізку, Розтоки, Підзахаричі до м. Вижниці, що на Буковині. В спортивній класифікації він значиться як маршрут третьої категорії складності (всього їх є п’ять) з елементами п’ятої категорії. Протяжність маршруту 86 км. Тривалість проходження 4-5 днів. Найскладніші пороги знаходяться на відрізку від с. Нижня Дземброня до с. Красник. В період сплаву туристів, а він зазвичай відбувається в кінці квітня – на початку травня, саме на цьому відрізку проводяться туристські зльоти туристів-водників, змагання з техніки водного туризму та водні раллі (перегони). Плавзасобами туристів в минулі роки були надувні плоти та байдарки. Час вніс свої корективи і зараз туристи водники користуються більш маневреними катамаранами та каяками.

Безперечно Чорний Черемош – одна з технічно найскладніших в Україні річок придатних для водного слалому і туристський маршрут по ній є одним з найпопулярніших водних маршрутів в державі. Дещо рідше ніж гірськолижників і водників можна зустріти велотуристів, але в звязку з появою в передових європейських країнах сучасних гірських велосипедів з підвищеною проходимістю є тенденція до його активного відродження. Цьому сприяє і характер стежок та доріг в найживописніших місцинах краю. А поки що поодинокі велогрупи туристів подорожують грунтовими дорогами і приглядаються до карпатського високогір’я.

В такій же ситуації опинився і кінний туризм. Кількість бажаючих подорожувати верхи на конях з кожним роком зростає. Особливо це до вподоби іноземцям, багато з яких добре обізнані з азами верхової їзди і бажають помилуватися неповторними гірськими ландшафтами витрачаючи на це мінімум фізичних сил. Великі надії покладаються на відродження в Карпатах втраченої породи гуцульських коней (гуцуликів). А доки кінний і в’ючно-пішохідний туризм наберуть обертів туристи, що приїзжають на Гуцульщину задовільняються нетривалими прогулянками верхи на конях влітку, верховими одноденними походами та їздою в санях, запряженими кіньми взимку. Для подорожування на коня придатні практично всі пішохідні туристські маршрути, тільки для кінного туризму їх необхідно обладнати спеціальними стоянками для повноцінного відпочинку не тільки туристів, але й коней.

На відміну від кінного та водного туризму відповідна інфрактруктура вже створена для більш багаточисельної гвардії мандрівників – автотуристів. В Українських Карпатах вже зараз достатньо турбаз, кемпінгів, будинків відпочинку і просто осель місцевих жителів, підготовлених для перебування туристів. Скрізь автотуристам крім нічлігу запропонують страви смачної гуцульської кухні, послуги з ремонту авто- мототехніки і дадуть кваліфіковану консультацію по вибраному маршруту. До їх послуг вздовж автотрас чимало закладів харчування, відпочинкових зон, стоянок для автотранспорту, облаштованих місць відпочинку і т.п. Подорожуючи Карпатами туристи не відмовляються проїхати автодорогою державного значення від Буковецького до Ворохтянського перевалів через Верхній Ясенів, Криворівню, Верховину, Ільці та Кривопілля. Попутно можна відвідити і більш віддалені населені пункти: КрасноЇлля, Устеріки, Дземброню та інші. Подорож на своєму авто можна поєднати з пішохідними варіантами відпочинку: піднятися на гору Говерла (2061м), Піп Іван (2026м), Писаний Камінь (1221м) чи будь яку іншу вершину, здіснити похід за грибами чи просто відпочити в наметах на березі Прута, Черемоша, чи Рибниці. Але все ж таки найдоступнішим, найцікавішим, найпоширенішим і найпопулярнішим є пішохідний туризм.

Перед тим як вирушити в подорож не забудьте до неї ретельно підготуватись. Пам’ятайте, що Карпати не тільки живописні гори, але й гори, які приховують в собі потенційну небезпеку для неорганізованих, занадто завзятих і самовпевнених туристів. Особливо багато несподіванок підстерігає туристів в Чорногорі. Адже шквальні вітри з мокрим снігом посеред літа в супроводі нечуваної гірської грози з градом на двохтисячних висотах – не зовсім приємне і звичне явище для пересічного і не досить досвідченого туриста. Зимою ж схили цих гір лавинонебезпечні а глибина сніжного покриву, який надувається в цирки, кітли, кари і улоговини з Закарпаття сягає 30-40 метрів.

Американські інвестори готові інвестувати 150 млн. гривень у розвиток вівчарства. (березень 2009р) 370 сімей у районі отримають 120 тис. гривень на закупівлю 50 овець та корму для них. Приплід наступного року родини передаватимуть іншим мешканцям. Американці розраховують, що 40% продукції вівчарства продаватимуть в Україні, а 60% експортуватиметься в США. Інвестори зацікавлені в продукції вівчарства через екологічність, дієтичність та низьку вартість. Планується, що з часом інвестори побудують в районі завод, який перероблятиме продукцію вівчарства.

У селі Пробійна в квітні 2009р Верховинського району запущено в дію гідроелектростанцію потужністю 1200 кВт, будівництво якої тривало майже рік. Вироблена електроенергія поступає в загальну енергомережу України. Пілотний проект реалізував приватний підприємець цього села. Про це повідомили у прес-службі губернатора Івано-Франківщини. Вартість проекту не розголошується. Втім достовірно відомо, що електроенергію, яку вироблятиме нова ГЕС, реалізовуватиме ВАТ "Прикарпаттяобленерго".

Новий курорт постане на землях Красницького, Верхньоясенівського та Довгопільського лісництв районного лісгоспу поблизу невеличкого села Бистрець Верховинського району. Лише за землевтрати і лісовтрати під час будівництва туркомплексу ТзОВ «Чорногора» дасть у бюджет району біля 19 млн. грн. А вже протягом першого року в реалізацію проекту планується інвестувати 50 млн. доларів. У «Чорногорі» буде лише 10 км лижних тарс, та й акцент у новому проекті робиться на екологічний та піший туризм, адже недалеко від туркомплексу знаходяться гори Піп Іван і Говерла.

Уже понад 10 років ведуться розмови про відкриття пункту пропуску, що скоротив би на 200– 250 кілометрів сполучення з балканськими державами. Якщо задум підтримають на найвищому рівні і юридично закріплять в угоді між Кабінетом Міністрів України і Урядом Румунії, то першим етапом стане створення пішохідного переходу на українсько-румунському кордоні у селах Шибене і Поєніле-де-суб-Мунте. Підвищення якості та кількості послуг в регіонах, які можуть приймати міжнародних та місцевих відвідувачів.

На Прикарпатті можуть добувати газ, але бракує інвестицій. Для дослідження перспективної свердловини бракує чотири мільйони гривень. Свердловина розміщена у Верховинському районі. ЇЇ було пробурено на глибину до 1.500 метрів і виявлено припливи газу. Проте через відсутність грошей дослідження свердловини припинено. Нагадаємо, що з 1771 року на Західній Україні було відкрито більше ста свердловин.